Conquest of Canaan

І було всіх, що впали того дня, від чоловіка й аж до жінки, дванадцять тисяч, усі айські ме́шканці.

А Ісус не опуска́в своєї руки, що витягнув зо списом, аж поки не вчинив закля́ттям усіх айських ме́шканців.

Тільки худобу та здобич того міста позабирав собі Ізра́їль за словом Господа, що наказав був Ісусові.

І спалив Ісус Ай, і поклав його вічною руїною, пусткою, і так є аж до цього дня.

А айського царя повісив на дереві аж до вечі́рнього ча́су. А коли сонце захо́дило, Ісус наказав, і зняли його трупа з того дерева та й кинули його до входу брами міста. І наки́дали над ним велику камінну могилу, що стоїть аж до цього дня.

Тоді Ісус збудував жертівника для Господа, Бога Ізраїлевого, на горі Ева́л,

як наказав був Мойсей, раб Господній, Ізраїлевим синам, як написано в книзі Мойсеєвого Зако́ну, — же́ртівника з ці́лого каміння, що над ними не підіймали заліза. І прине́сли на ньому цілопа́лення для Господа, і прино́сили мирні жертви.

І він написав там на тих каміннях ві́дписа Мойсеєвого Зако́ну, що той написав перед Ізраїлевими синами.

А ввесь Ізраїль, і старші́ його, і урядники, і су́дді його, стояли з цього й з того боку ковчегу навпроти священиків-Левитів, що носять ковчега Господнього заповіту, як прихо́дько, так і тубі́лець, — половина його навпроти гори Ґарізі́м, а половина його навпроти гори Ева́л, як наказав був Мойсей, раб Господній, благословляти Ізраїлів народ найперше.

А по́тім він читав усі слова́ того Зако́ну, благослове́ння та прокля́ття, усе так, як написано в Зако́ні.

Не було сло́ва зо всього, що наказав був Мойсей, чого не читав би Ісус перед усіма́ зборами Ізраїля, і жіно́к, і дітей, і прихо́дька, що ходить серед них.

І сталося, коли це почули всі царі, що по той бік Йорда́ну, на горі та на поді́ллі, та на всім бе́резі Великого моря навпроти Лива́ну: хітте́янин, і аморе́янин, ханаане́янин, періззе́янин, хівве́янин і євусе́янин,

то вони зібралися ра́зом, щоб однодушно воювати проти Ісуса та проти Ізраїля.

А ме́шканці Ґів'ону почули, що́ Ісус зробив Єрихо́нові та Аєві,

то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпе́чились живністю на дорогу, — і взяли́ повити́рані мішки для ослів своїх, і бурдюки́ для вина повити́рані, і потріскані, і пов'я́зані,

і взуття повитиране та пола́тане на їхніх ногах, і одежа на них поношена, а ввесь хліб їхньої поживи на дорогу був сухий, заплісні́лий.

І пішли вони до Ісуса, до табо́ру в Ґілґалі, та й сказали до нього та до мужів Ізраїлевих: „Ми прийшли з далекого кра́ю, а ви тепер складіть з нами умову“.

І сказали Ізраїлеві мужі до хівве́ян: „Може ви сидите́ побли́зу нас, то я́к ми складемо з вами умову?“

І сказали вони до Ісуса: „Ми твої раби“. А Ісус сказав до них: „Хто́ ви та звідки прихо́дите?“

І вони сказали йому: „З дуже далекого кра́ю прийшли твої раби до Йме́ння Господа, Бога твого, бо ми чули чутку про Нього, і все, що́ Він зробив був в Єгипті,

і все, що́ Він зробив двом аморейським царям, що по той бік Йорда́ну, — Сигонові, цареві хешбонському, та Оґові, цареві башанському, що в Аштароті.

І сказали до нас наші старші́ та всі ме́шканці нашого кра́ю, говорячи: Візьміть у свою руку поживу на дорогу, і йдіть навпроти них та й скажете їм: Ми ваші раби, а тепер складіть із нами умову.

Оце наш хліб: теплим ми забезпечилися ним у поживу на дорогу з наших домів у день нашого ви́ходу, щоб іти до вас, а тепер ось він висох і став заплісні́лий.

А ці бурдюки́ вина, що понапо́внювали ми нові, ось поде́рлися! А ось одежа наша та взуття́ наше повитира́лося від цієї дуже далекої дороги“.

І взяли́ люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали.