Йов37

Єлигу визнає страхітливу Божу силу

Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.

Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —

його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.

За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.

Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.

До снігу говорить Він: „Падай на землю!“ а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“

Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.

І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.

Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.

Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.

Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,

і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —

він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.

Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!

Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?

Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,

ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?

Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?

Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.

Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?

І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.

Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.

Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.

Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.

Use ← → arrow keys to navigate