Біблійні вірші про Tongue: Restrained by wisdom

Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.

Хто стереже свої уста й свого язика́, той душу свою зберігає від лиха.

час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший о́суд при́ймемо.

Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний прибо́ркувати й усе тіло.

От і ко́ням вкладаєм узде́чки до ро́та, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо.

От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітра́ми жорсто́кими, проте найменшим сте́рном скеро́вуються, куди хоче стерни́чий.

Так само й язик, — малий член, але хва́литься ве́льми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!

І язик — то огонь. Як світ неправости, поста́влений так поміж нашими членами, язик скверни́ть усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни.

Бо всяка природа звірі́в і пташо́к, гадів і мо́рських потвор прибо́ркується, і прибо́ркана буде природою лю́дською,

та не може ніхто із людей язика вгамува́ти, — він зло безупи́нне, він повний отрути смерте́льної!

Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.

Із тих самих уст виходить благослове́ння й прокля́ття. Не повинно, брати́ мої, щоб так це було́!

Хіба з одно́го отвору виходить вода солодка й гірка́?

Хіба може, бра́ти мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград — фіґи? Солодка вода не тече з солонця́.