God

Він поставив престо́ла Свого, розтягнув над ним хмару Свою.

Стовпи неба тремтять та страша́ться від гніву Його.

Він міццю Своєю вспоко́ює море, і Своїм розумом нищить Рага́ва.

Своїм Духом Він небо прикра́сив, рука Його в ньому створила втікаючого Скорпіо́на.

Таж це все — самі кі́нці дороги Його, — бо ми тільки слабке́ шепоті́ння чува́ли про Нього, грім поту́ги ж Його — хто його зрозуміє?“

„Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,

і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —

Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —

Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?

Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?

Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?

Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —

Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:

Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

Чоловік свою руку по кре́мінь витя́гує, гори від кореня переверта́є,

пробива́є у скелях канали, і все дороге бачить око його!

Він зага́чує рі́ки від ви́ливу, а захо́вані речі виво́дить на світло.

Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її!

Бо Він аж на кінці землі придивля́ється, ба́чить під небом усім.

Коли́ Він чинив вагу ві́трові, а воду утво́рював мірою,

коли Він уста́ву складав для дощу та дороги для бли́скавки грому,

тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив!

І сказав Він люди́ні тоді: „Таж страх Господній — це мудрість, а ві́дступ від злого — це розум!“

„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,