Біблійні вірші про The Locust

Бо коли ти відмо́вишся відпустити народ Мій, то ось Я взавтра спроваджу сарану́ на твій край.

І покриє вона поверхню землі, і не можна буде бачити землі. І поїсть вона решту вцілілого, позосталого вам від граду, і поїсть вона кожне дерево, що росте вам з землі.

І перепо́вняться нею доми́ ваші, і доми́ всіх рабів ваших, і доми́ всього Єгипту, чого не бачили батьки́ ваші та батьки батьків твоїх від дня існува́ння їх на землі аж до сьогодні!“ І він відвернувся, і вийшов від фараона.

І сказали раби фараона до нього: „Аж доки цей буде нам па́сткою? Відпусти цих людей, — і нехай вони служать Господе́ві, Богові своєму. Чи ти ще не знаєш, що знищений Єгипет?“

І пове́рнено Мойсея та Аарона до фараона, а він їм сказав: „Ідіть, служіть Господе́ві, Богові вашому. Хто та хто пі́де?“

І відповів Мойсей: „Ми пі́демо з мо́лоддю нашою та з старими нашими, з синами нашими та з дочками нашими, з дрібною нашою худобою та з великою нашою худобою пі́демо, — бо в нас свято Господнє“.

А він відказав: „Нехай буде так Господь із вами, як я відпущу́ вас і дітей ваших! Та глядіть, бо щось лихе перед вами.

Тож нехай ідуть самі чоловіки, та й служіть Господе́ві, бо того ви бажаєте“. І вигнано їх від лиця фараонового.

І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку на єгипетську землю сарано́ю, і нехай вона на́йде на єгипетський край, і нехай поїсть усю зе́мну траву, усе, що град позалиша́в“.

І простяг Мойсей свою па́лицю на єгипетську землю, — і Господь навів схі́дній вітер на землю, ці́лий день той і ці́лу ніч. Настав ранок, — і східній вітер наніс сарани́!

І найшла сарана́ на всю єгипетську землю, і залягла́ в усім єгипетськім кра́ї, дуже багато! Перед нею не було́ такої сарани́, як вона, і по ній не бу́де такої!

І покрила вона поверхню всієї землі, і поте́мніла земля! І поїла вона всю зе́мну траву та ввесь плід де́рева, що град позоста́вив. І не зоста́лось ніякої зелені ані на дереві, ані на польові́й росли́нності в усім єгипетськім кра́ї!

день темно́ти та те́мряви, день хмари й імли́! Як несеться досві́тня зоря́ по гора́х, так наро́д цей великий й міцни́й. Такого, як він, не бувало відві́ку, і по ньому не бу́де вже більш аж до літ з роду в рід!

Перед ним пожира́є огонь, і палахкоти́ть за ним по́лум'я! Земля перед ним, як еде́нський садо́к, а за ним — опусті́ла пустиня, і ряту́нку від нього нема!

Його ви́гляд — ніби коні, гарцю́ють вони, наче ті верхівці́!

Як гу́ркіт військо́вих возі́в, вони ска́чуть гірськи́ми верхі́в'ями, як ве́реск огни́стого по́лум'я, що солому жере́, наче поту́жний наро́д, що до бо́ю поста́влений.

Наро́ди тремтять перед ним, всі обличчя поблі́дли.

Як ли́царі, мчаться вони, немов вояки́ вибігають на мур, і кожен своєю доро́гою йдуть, і з стежо́к своїх не позбива́ються, —

не пхають вони один о́дного, ходять своєю дорогою битою, а коли на списа́ упаду́ть, то не зра́няться.

По місті хурча́ть, по мурі біжать, увіхо́дять в доми́, через ві́кна прола́зять, як зло́дій.