Біблійні вірші про Seed

Бо десять заго́нів землі виноградника ба́та одно́го вро́дять, а насіння одно́го хоме́ра поро́дить ефу.

Чи кожного дня о́ре ра́тай на по́сів, ралить землю свою й борону́є?

Чи ж, як рівною зробить поверхню її, він не сіє чорну́ху й не кидає кмин, не розсіва́є пшеницю та просо й ячмінь на озна́ченім місці, а жито в ме́жах її?

Блаженні ви, сівачі понад всякими во́дами, що відпуска́єте ногу воло́ві й ослові на волю!

Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не верта́ється, аж поки землі не напо́їть і родю́чою вчинить її, і насіння дає сіваче́ві, а хліб їдуно́ві, —

Пшеницю посіяли, те́рня ж пожали, наму́чилися, та не мали кори́сти. І буде вам сором за ваші плоди́ через лю́тість Господнього гніву!

Сійте собі на справедливість, за ми́лістю жніть, орі́те собі перелі́г, бо час наверну́тись до Господа, ще поки Він при́йде і правду лине́ вам доще́м.

„Що лишилось по гу́сені, — зже́рла те все сарана́, що ж зоста́лося по сарані́ — пожер ко́ник, а решту по ко́нику зжерла черва́“.

Поко́рчились зе́рна під своїми гру́дами, спорожні́ли комо́ри, поруйно́вані клу́ні, бо висохло збі́жжя.

Багато ви сієте, та збираєте мало, їсте, — та не наси́чуєтеся, п'єте — та не напива́єтеся, зодяга́єтеся — та не тепло вам, а той, хто заробляє, заробляє для діря́вого гаманця́.

І розсію Я їх між наро́дами, і в далеких края́х вони будуть Мене зга́дувати, і жи́тимуть з ді́тьми своїми, і ве́рнуться.

Ось Я обітну́ вам раме́но, і розпоро́шу нечистість на ваших обли́ччях, нечистість свят ваших, і до неї вас ви́несуть.

І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи:

І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.

Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;

А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.

А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.

Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.

Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово.

Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.

Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо́ ми ваше тілесне?

Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре.

І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого,

і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його.

А до цього кажу́: Хто скупо сіє, — той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, — той щедро й жатиме!