Біблійні вірші про Religious Zeal

За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежка́ми своїми,

але́ не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи́, та напо́внював їжею й радощами серця наші“.

І, говорячи це, зале́две спинили наро́д не приносити їм же́ртов.

А з Антіохі́ї та з Іконі́ї посхо́дились юдеї, і, підбуривши на́товп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він.

Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Де́рвію.

І, як звістили Єва́нгелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лі́стру, та в Іконі́ю, та в Антіохі́ю,

душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навча́ючи, що через великі у́тиски треба нам вхо́дити у Боже Царство.

І рукопокла́ли їм пресві́терів по Церквах, і помолилися з по́стом та й їх передали Господе́ві, в Якого ввірували.

Як вони ж перейшли Пісіді́ю, прибули в Памфілі́ю;

і, звістивши Господнє Слово в Пергі́ї, вони в Атталі́ю ввійшли,

а звідти поплинули в Антіохі́ю, звідки були благода́ті Божій віддані на ді́ло, що його й закінчи́ли.

А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам.

І перебува́ли вони немали́й час із учнями.

людьми́ тими, що ду́ші свої віддали́ за Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа.

Посланці́ ж прийшли в Антіохі́ю, і, зібравши наро́д, доручили листа.

А перечитавши, раділи з поті́шення того.

А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьо́рували та зміцняли братів.

А як перебули́ вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав.

Але Сила схотів лиши́тися там, а Юда вернувся до Єрусалиму.

А Павло з Варнавою в Антіохії жили́, навчаючи та благові́стячи ра́зом із іншими багатьома́ Слово Господнє.

А по декількох днях промовив Павло́ до Варнави: „Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, — як вони пробува́ють“.

І проходив він Си́рію та Кілікі́ю, Церкви́ зміцнюючи.

Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.

Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.

Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“