Біблійні вірші про Paul

Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлі́ння побачив.

Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлі́ння не побачив.

Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам.

І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий.

Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:

„Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я ді́ло роблю́ за днів ваших, те ді́ло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!“

А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́.

Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“

А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.

І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні.

Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.

Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю.

І трапилось, що в Іконі́ї вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що бе́зліч юдеїв й огре́чених увірували.

Невірні ж юдеї підбу́рили та роз'ятри́ли душі поган на братів.

Та проте довгий час пробули́ вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідо́цтво давав слову благода́ті Своєї і робив, щоб знаме́на та чу́да чинились їхніми руками.

А в місті наро́д поділився, — і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апо́столів.

Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старши́ми, щоб зневажити їх та камінням побити,

то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікао́нських, до Лі́стри та Де́рвії, та в околиці їхні,

А в Лі́стрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніко́ли ходити не міг.

Він слухав, як Павло́ говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,

то голосом гучни́м промовив: „Устань просто на ноги свої!“ А той скочив, і ходити почав.

А люди, побачивши, що́ Павло́ вчинив, підне́сли свій голос, говорячи по-лікао́нському: „Боги людям вподі́бнились, та до нас ось зійшли!“

І Варнаву вони звали Зе́всом, а Герме́сом Павла, бо він провід мав у слові.

А жрець Зе́вса, що святиня його перед містом була, припрова́див бики та вінки до воріт, та й з наро́дом прино́сити жертву хотів.

Та коли про це почули апо́столи Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між наро́д, кричачи