Біблійні вірші про Parables

Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має.

А раба непотрібного вкиньте до зо́внішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів!

І коли царство поділиться супроти себе, — не може всто́яти те царство.

І коли дім поділиться супроти себе, — не може всто́яти той дім.

Ніхто бо не може вде́ртись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого, і аж тоді пограбує госпо́ду його.

І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?

І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,

і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.

Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.

А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.

Як той чоловік, що від'їхав, і залиши́в свій дім, і дав рабам своїм вла́ду й кожному працю свою, а воротаре́ві звелів пильнувати.

Тож пильнуйте, — не знаєте бо, коли при́йде пан дому: уве́чорі, чи опі́вночі, чи як півні співатимуть, чи ра́нком.

Щоб вас не застав, що спите́, коли ве́рнеться він несподі́вано.

А що вам Я кажу́, те всім Я кажу́: Пильнуйте!“

Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть?

Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш?

Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́!

Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий.

Кожне ж дерево з пло́ду свого́ пізнає́ться. Не збирають бо фіґ із терни́ни, винограду ж на гло́ду не рвуть.

Добра люди́на із доброї скарбни́ці серця добре вино́сить, а лиха із лихої вино́сить лихе. Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ його!

І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т.

Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“

Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“.

І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм.

Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно.