Біблійні вірші про Mariner

¶ They that go down to the sea in ships, that do business in great waters;

These see the works of the LORD, and his wonders in the deep.

For he commandeth, and raiseth the stormy wind, which lifteth up the waves thereof.

They mount up to the heaven, they go down again to the depths: their soul is melted because of trouble.

They reel to and fro, and stagger like a drunken man, and are at their wits' end.

Then they cry unto the LORD in their trouble, and he bringeth them out of their distresses.

He maketh the storm a calm, so that the waves thereof are still.

Then are they glad because they be quiet; so he bringeth them unto their desired haven.

Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.

А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,

а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.

А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.

А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.

А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.

Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,

та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.

Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.

А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.

А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,

то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“

Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.

А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.