Біблійні вірші про Language

І була́ вся земля — одна мова та слова́ одні.

І сталось, як руша́ли зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там.

І сказали вони один о́дному: „Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо!“ І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна́ була їм за вапно.

І сказали вони: „Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпоро́шилися по поверхні всієї землі“.

І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.

І промовив Господь: „Один це наро́д, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити.

Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один о́дного“.

І розпоро́шив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, — і вони перестали будувати те місто.

І тому то на́звано ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.

Усі ж побенте́жилися та дивувалися, та й казали один до одно́го: „Хіба ж не галіле́яни всі ці, що гово́рять?

Як же кожен із нас чує свою́ власну мову, що ми в ній народи́лись?

Парфя́ни та мі́дяни та еламі́ти, також ме́шканці Месопота́мії, Юдеї та Каппадокі́ї, Понту та Азії,

і Фрі́ґії та Памфі́лії, Єгипту й лівійських земель край Кіре́ни, і захожі римля́ни,

юдеї й нововірці, крі́тяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!“

Як Петро говорив ще слова́ ці, зли́нув Святий Дух на всіх, хто слухав слова́.

А обрі́зані віруючі, що з Петром прибули́, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на пога́н!

Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звели́чували... Петро тоді відповів:

Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.

Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;

коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.

Як гово́рить хто чужою мовою, той не лю́дям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне.

А хто пророку́є, той лю́дям говорить на збудува́ння, і на умо́влений, і на розраду.

Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе, а хто пророкує, той Церкву будує.

Я ж хо́чу, щоб мовами говорили всі, а ліпше — щоб пророкува́ли: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хібащо пояснює, щоб будува́лася Церква.

А тепер, як прийду́ я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожи́ток зроблю́, коли не поясню́ вам чи то відкриття́м, чи знання́м, чи пророцтвом, чи наукою?