Benjamin

І ввійшли Ізраїлеві сини до Бет-Елу, та й плакали перед Господнім лицем аж до вечора. І питалися вони Господа, говорячи: „Чи далі піду́ я на бій з синами Веніямина, мого брата?“ І сказав Господь: „Ідіть на нього!“

І прийшли Ізраїлеві сини до Веніяминових синів дня другого.

А Веніямин вийшов із Ґів'ї другого дня навпроти них, та й повалив між Ізраїлевими синами на землю ще вісімнадцять тисяч чоловіка, — усі ті, що витягають меча.

А Пінхас, син Елеазара, Ааронового сина, стояв тими днями перед Його лицем), говорячи: „Чи далі піду́ ще на бій з синами Веніямина, мого брата, чи спинюся?“ А Господь сказав: „Ідіть, бо взавтра Я дам його в твою руку“.

І пішли Ізраїлеві сини на синив Веніяминових третього дня, і сточили бій проти Ґів'ї, як і раніш.

І вийшли Веніяминові сини навпроти народу, одірвалися від міста, і зачали класти трупи з народу, як раз-у-раз, на битих дорогах, що одна йде до Бет-Елу, а одна до Ґів'ї, у полі, — коло тридцяти чоловіка між Ізраїлем.

І сказали Веніяминові сини: „Биті вони перед нами, як перше!“ А Ізраїлеві сини сказали: „Утікаймо, — і віді́рвемо їх від міста на дороги“.

І вдарив Господь Веніямина перед Ізраїлем, і Ізраїлеві сини повалили того дня між Веніямином двадцять і п'ять тисяч і сто чоловіка, — усі ті, що витягають меча.

І побачили Веніяминові сини, що побиті вони, а ізра́їльтяни уступили місце Веніяминові, бо вірили за́сідці, яку поставили на Ґів'у.

І відступили ізраїльтяни в бою, а Веніямин зачав класти трупи в Ізраїлі, близько тридцятеро люда, бо казали вони: „Дійсно, справді побитий він перед нами, як за першого бою!“

І обернувся Ізра́їльтянин, а Веніями́нівець перестра́шився, бо побачив, що досягло його те зло.

Полягло тоді з Веніямина вісімнадцять тисяч чоловіка, — усе це люди хоробрі.

І було всіх, що впали того дня з Веніямина, двадцять і п'ять тисяч чоловіка, що витягають меча, — усе це люди хоробрі.

А ізра́їльтяни вернулися до Веніяминових синів, та й повбивали їх ві́стрям меча, — мужчин із міста, і худобу, і все зна́йдене. А всі міста, що знаходились по дорозі, пустили з огнем.

І присягнув Ізра́їльтянин в Міцпі, говорячи: „Жоден із нас не дасть своєї дочки́ Веніяминові за жінку!“

І жалували Ізраїлеві сини за Веніямином, своїм братом, та й сказали: „Сьогодні відру́бане з Ізраїля одне пле́м'я!

І послала вся та громада, а ті говорили до Веніяминових синів, що в Села-Ріммоні, та й кликнули їм: „Мир!“

І вернувся Веніямин того ча́су, і дали́ їм тих жінок, яких позоставили при житті, із жінок ґілеадського Явешу. Та не знайшли їм до́сить.

А народ той жалував за Веніямином, бо Господь зробив проло́ма в Ізраїлевих племенах.

І сказали старші́ громади: „Що́ ми зробимо позосталим щодо жінок? Бо вигублена жінка з Веніямина“.

І сказали вони: „Останки насліддя — для Веніямина, і не буде витерте пле́м'я з Ізраїля.

А ми не можемо дати їм жінок із наших дочо́к, бо Ізраїлеві сини присягли́, говорячи: „Прокля́тий, хто дає жінку Веніяминові!“

І наказали вони Веніяминовим синам, говорячи: „Ідіть, і будете чатува́ти в виноградниках.

І побачите, аж ось до́чки Шіла́ вийдуть танцювати та́нці, то ви вийдете з виноградників, та й схо́пите собі кожен свою жінку з дочо́к Шіла́, і пі́дете в Веніяминів край.

І зробили так Веніяминові сини, і взяли жінок за числом своїм із тих, що танцювали, що їх вони викрали. І пішли вони, і вернулися до наді́лу свого, і побудували міста́, та й осілися в них.