Біблійні вірші про Sin (1)

Та коли був їм мир, вони зно́ву чинили зло перед лицем Твоїм, і Ти давав їх у ру́ку їхніх ворогів, і ті панува́ли над ними. І вони зно́ву кли́кали до Тебе, а Ти з неба їх вислухо́вував, і спаса́в їх за милосе́рдям Своїм довгий час.

І сві́дчив Ти проти них, щоб наверну́ти їх до Зако́ну Твого, та вони чинили лихе́, і не слу́халися за́повідей Твоїх, і грішили проти Твоїх прав, — які коли б люди́на чинила, то жила́ б ними, — і ставало раме́но їх неслухня́не, а шию свою робили твердо́ю, і не слухалися.

І зволіка́в Ти їм довгі ро́ки, і сві́дчив проти них Своїм Духом через Своїх пророків, та вони не слу́хали того, і Ти дав їх у ру́ку народів цих країв.

І через велике Своє милосердя Ти не ви́губив і не покинув їх, бо Ти Бог ласка́вий та милосе́рдний!

А тепер, Боже наш, Боже великий, сильний та страшни́й, що бережеш заповіта та милість, — нехай не буде мало́ю перед лицем Твоїм уся та му́ка, що спіткала нас, наших царів, наших зверхників, і священиків наших, і пророків наших, і батьків наших, і ввесь Твій наро́д від днів асирійських царів аж до цього дня!

А ти справедливий у всьо́му, що прихо́дить на нас, бо Ти правду робив, а ми були несправедли́ві.

А наші царі, наші зверхники, наші священики та наші батьки́ не вико́нували Зако́на Твого, і не слухалися за́повідей Твоїх та свідо́цтв Твоїх, що Ти сві́дчив проти них.

І вони в царстві своїм та в великім добрі Твоїм, яке Ти їм давав, і в то́му просто́рому та си́тому кра́ї, що Ти дав перед ними, не служили Тобі, і не відверну́лися від своїх злих чинів.

Ось ми сьогодні раби, а цей Край, що Ти дав його́ нашим батькам, щоб їсти плід його та добро́ його, — ось ми раби в ньому!

І він мно́жить свій урожа́й для царів, яких Ти дав над нами за наші гріхи, і вони панують над нашими тіла́ми та над нашою худобою за своїм уподо́банням, і ми в великому у́тискові!“

And because of all this we make a sure covenant, and write it; and our princes, Levites, and priests, seal unto it.

Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:

Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!

Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?

Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.

Скільки в мене провин та гріхів? Покажи Ти мені мій пере́ступ та гріх мій!

Бо Ти пишеш на мене гірко́ти й провини мого молоде́чого віку даєш на спа́док мені,

Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!

„Оце я знікче́мнів, — що ж маю Тобі відповісти? Я кладу́ свою руку на уста свої.

Тільки по́слухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе.

Тому́ я зрікаюсь гово́реного, і каюсь у по́росі й по́пелі!“

бо в їхніх уста́х нема пра́вди, нутро їхнє прино́сить нещастя, гріб відкритий — їхнє горло, свій язик вони роблять гладе́ньким!

щоб я розповідав про всю славу Твою, у брамах Сіонської до́ні я буду радіти спасі́нням Твоїм!

Наро́ди попа́дали в яму, яку самі ви́копали, до па́стки, яку захова́ли, нога їхня схо́плена.

Я наді́юсь на Господа, — як же кажете ви до моєї душі: „Відлітай ти на го́ру свою, немов птах?“ Бо ось нечестиві натя́гують лу́ка, міцно ставлять стрілу́ свою на тятиву́, щоб у те́мряві до простосердих стріляти.