Біблійні вірші про Prisoners: Paul

А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.

Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,

і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.

І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.

І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.

Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.

А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.

І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.

Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.

А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“

Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“

А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.

І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.

І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“

І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“

А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“

Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.

І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

А коли ті сім день закінчи́тися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбу́рили ввесь наро́д, та руки на нього наклали,

кричачи́: „Ізраїльські мужі, рятуйте! Це люди́на ота, що проти народу й Зако́ну та місця цього всіх усюди навчає! А до того у храм упровадив і ге́лленів, — і занечи́стив це місце святе!“

Бо перед тим вони бачили в місті з ним ра́зом Трохима ефе́сянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.