Біблійні вірші про Philosophy

А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —

Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,

бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,

щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.

Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,

Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —

вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!

І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,

і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!

Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:

Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!

В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:

Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.

Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?

Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,

що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,

хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?

Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.

Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?

Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе: