Біблійні вірші про Meekness

А той муж, Мойсей, був найлагідні́ший за всяку люди́ну, що на поверхні землі.

І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, — кожен обурився за синів своїх та за дочо́к своїх. Та Давид зміцни́вся Господом, Богом, своїм.

І сказав до царя Авішай, син Церуї: „Нащо проклинає цей мертвий пес мого пана царя? Піду́ я, і зітну́ йому голову!“

А цар відказав: „Що́ обходить це мене та вас, сини Церуїні? Що він проклинає, то це Господь йому сказав: Прокляни Давида! А хто скаже: На́що ти так зробив?“

І сказав Давид до Авішая та до всіх своїх слуг: „Ось син мій, що вийшов з утро́би моє́ї, шукає моєї душі, а що́ вже говорити про цього веніями́нівця! Дайте йому спо́кій, і нехай проклинає, бо так наказав йому зробити Господь!

Може зглянеться Господь над моєю бідою, і пове́рне мені цього дня добром замість його прокляття“.

The meek shall eat and be satisfied: they shall praise the LORD that seek him: your heart shall live for ever.

Не губи Ти моєї душі з нечестивими, та мого життя з кровоже́рами,

Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.

Сильно тріпо́четься серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність оче́й моїх — і вона не зо мною.

Шумлять і киплять Його во́ди, через ве́лич Його тремтя́ть го́ри. Се́ла.

Чи навіки покине Господь, і вже більш не вподо́бає?

Чи навіки спини́лася милість Його́? Чи скінчи́лося слово Його в рід і рід?

Він кидає лід Свій, немов ті кришки́, — і перед морозом Його хто усто́їть?

бо знахо́дить Господь уподо́бу в наро́ді Своїм, прикраша́є покірних спасі́нням!

Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.

Ла́гідна відповідь гнів відверта́є, а слово вра́зливе гнів підійма́є.

Гнівли́ва люди́на роздра́жнює сварку, терпели́ва ж у гніві вспоко́ює за́колот.

Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.

Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.

Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.

Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є.

Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку.

Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів.

Кінець ді́ла ліпший від поча́тку його; ліпший терпеливий від чванькува́того!