Йов41

Неприборкана сила левіятана

Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.

Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!

Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.

Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?

Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!

Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.

Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.

Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.

Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!

Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!

Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.

Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!

Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.

Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.

За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!

Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.

Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.

Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.

Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.

Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“

27–34

Consolidated into verse 26 by this translation.

Use ← → arrow keys to navigate