Біблійні вірші про Privileges of Saints

бо твердинею став Ти нужде́нному, твердинею став для убогого в час його у́тиску, охороною від хуртови́ни, тінню від спе́ки, — і дух тих наси́льників був немов хуртови́на на сті́ну!

Бо Господь — наш суддя, Господь законода́вець для нас, Господь то наш цар, і Він нас спасе́!

Він ота́ру Свою буде па́сти, як Па́стир, раме́ном Своїм позбирає ягня́та, і на лоні Своє́му носи́тиме їх, дійнякі́в же прова́дити буде!

Так говорить Господь, ваш Відкупи́тель, Святий Ізраїлів: Ради вас Я послав у Вавилон, і зганя́ю усіх втікачі́в, а халде́їв — кораблі їх уті́хи.

Так говорить Господь, Цар Ізраїлів та Викупи́тель його, Господь Савао́т: Я перший, і Я останній, і Бога нема, окрім Ме́не!

і буде Господь тебе за́вжди прова́дити, і душу твою нагоду́є в посу́ху, ко́сті твої позміцня́є, і ти станеш, немов той напо́єний сад, і мов джерело́ те, що во́ди його не всиха́ють!

Удень сонце не буде тобі вже за світло, і не буде світити тобі місяць за ся́йво, бо бу́де тобі вічним світлом Госпо́дь, а твій Бог — за окра́су твою!

Тільки Ти — наш Отець, бо Авраам нас не знає, а Ізраїль нас не пізна́є! Ти, Господи, Отець наш, від віку Ім'я́ Твоє: наш Викупи́тель!

Тепер же, о Господи, Ти — наш Отець, ми глина, а Ти наш ганча́р, і ми всі — чин Твоєї руки!

Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!

Не тішся, моя супроти́внице, з ме́не, — хоч я впала, Сіонська дочка́, проте вста́ну, хоч сиджу́ в темно́ті, та Господь мені світло!

Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.

Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир!

Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете.

Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви.

щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав.

А вони поверта́лися з синедріо́ну, радіючи, що сподоби́лись прийняти знева́гу за Йме́ння Го́спода Ісуса.

І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“

І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.

Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас.

Тож нехай ніхто не хва́литься людьми́, бо все ваше:

чи Павло, чи Аполло́с, чи Ки́фа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи тепе́рішнє, чи майбутнє — усе ваше,

Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу.

Через те ми відваги не тратимо, бо хоч ни́щиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновля́ється внутрішній.

Бо тепе́рішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги,