Біблійні вірші про The Happiness of the Wicked

І вийшов Га́ман того дня радісний та добросе́рдий. Та коли Гаман побачив Мордехая в царські́й брамі, і він не встав і не затремтів перед ним, то Га́ман перепо́внився лютістю на Мордехая.

Та стримався Гаман, і прийшов до свого дому. І послав він покли́кати своїх при́ятелів та жінку свою Зереш.

І розповів їм Гаман про славу свого багатства, та про числе́нність синів своїх, та про все, як звеличив його цар, і як підняв його понад князі́в та слуг царе́вих.

всі грани́ці землі Ти поставив, Ти літо та зи́му створи́в!

Пам'ятай же про це: во́рог знуща́ється з Господа, а наро́д нерозумний знева́жує Йме́ння Твоє!“

Не віддай звірині́ душі Своєї го́рлиці, живої Твоїх бідарі́в не забудь же наза́вжди!

Споглянь же на Свій заповіт, бо темно́ти землі повні ме́шкань насилля!

І Я ви́гублю в них голос радісний та голос веселий, голос молодого та голос молодої, гуркіт жо́рен та світло світи́льника...

І стане цей край руїною, спусто́шенням, а ці народи будуть служити вавилонському царе́ві сімдеся́т літ!

I Він розповів їм притчу, говорячи: „В одного багача гойно нива вродила була́.

І міркував він про себе й казав: „Що́ робити, що не маю куди зібрати пло́дів своїх?“

І сказав: „Оце я зроблю́, — порозва́люю клу́ні свої, і просторні́ші поставлю, і позбираю туди пашню́ свою всю та свій достаток.

І скажу́ я душі своїй: „Душе́, маєш багато добра, на багато ро́ків скла́деного. Спочивай, їж та пий, і веселися!“

Бог же до нього прорік: „Нерозумний, — но́чі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позоста́неться те, що ти був наготовив?“

Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в.

Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий,

і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́.

Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали.

І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його.

І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“

Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся.

Дня ж призначеного І́род убрався в одежу царську́, і на підвищенні сів та й до ни́х говорив.

А на́товп кричав: „Голос Божий, а не лю́дський!“

І ангол Господній ура́зив знена́цька його, бо він не віддав слави Богові. І черва́ його з'їла, і він умер.