Біблійні вірші про Slothfulness

Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:

нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;

вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.

Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?

Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!

Ледача рука до убо́зтва веде, рука ж роботя́ща збагачує.

Хто літом збирає — син мудрий, хто ж дрімає в жнива́ — син безпутній.

Як о́цет зубам, і як дим для оче́й, так лінивий для тих, хто його посилає.

Роботя́ща рука панува́тиме, а лінива дани́ною стане.

Не буде леда́чий пекти свого по́лову, а люди́на трудя́ща набуде має́ток цінни́й.

Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься.

Дорога лінивого — то тернови́ння, а путь щирих — дорога гладка́.

Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику.

Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.

У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.

Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема.

Пожада́ння лінивого вб'є його, бо руки його відмовляють робити, —

Лінивий говорить: „На вулиці лев, — серед майда́ну я буду забитий!“

бо п'яни́ця й жеру́н збідні́ють, а сонли́вий одя́гне лахмі́ття.

Я прохо́див край поля люди́ни лінивої, та край виноградника недоу́мкуватого, —

і о́сь все воно позаро́стало те́рням, будяка́ми покрита поверхня його, камі́нний же мур його був поруйно́ваний.

І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поу́ку собі:

„Ще тро́хи поспа́ти, подріма́ти ще тро́хи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

і прихо́дить, немов мандрівни́к, незамо́жність твоя, і ну́жда твоя, як озбро́єний муж!“