Zion

Святі міста́ Твої стали пустинею, Сіон став пусте́лею, сте́пом став — Єрусали́м.

Хто таке́ коли чув, і хто бачив таке́? Чи зро́джена буде земля в один день, чи наро́джений буде народ за одним ра́зом? Бо як тільки зазнала Сіонська дочка́ породо́ві дрижа́ння, то синів своїх вже породила.

Верніться, діти невірні, говорить Господь, бо Я вам Госпо́дар, та візьму́ вас по о́дному з міста, а з роду по два, і вас поведу́ до Сіону!

Підійміте прапор до Сіону, поспішайте, не станьте, бо з пі́вночі зло приведу́, і велике нещастя.

Бо чую Я крик, немов породі́ллі, чую сто́гін, мов пе́рвістки, голос Сіонської дочки, — вона стогне, зало́млює руки свої та голо́сить: „Ой, горе мені, бо попало життя моє вби́вникам!“

І ви́кореню Я Сіонську дочку́, вродли́ву та ви́пещену.

Лу́ка та ра́тище міцно тримають, жорстокі вони й милосердя не мають, їхній голос, як море реве́, і гарцю́ють на ко́нях вони. Ушико́ваний, мов чоловік той до бо́ю, на те́бе, о до́чко Сіону!

Ось голосіння дочки́ Мого наро́ду з далекого кра́ю: „Чи Господь не в Сіоні? Чи не в нім його Цар?“ Нащо Мене розгніви́ли своїми бовва́нами, тими чужими марно́тами?

Тож почуйте, жінки́, слово Господа, і хай ваше ухо візьме́ слово уст Його, і навчі́ть дочок ваших жало́бного співу, й одна о́дну — жало́бної пісні!

Чи насправді покинув Ти Юду? Чи й Сіоном гиду́є душа Твоя? Чому вра́зив Ти нас — і немає нам ліку? Ми чекаємо миру — й немає добра, і ча́су вздоро́влення — та ось тільки жах!

„Міхей з Мораші пророкував за днів Єзекії, царя Юдиного, і сказав до всьо́го юдейського наро́ду, говорячи: Так говорить Господь Саваот: Сіон, як те поле, зао́раний буде, а Єрусалим за румо́вища стане, а гора цього храму — підгі́рками лісу.

Бо ви́рощу шкурку на рані тобі, і з пора́з тебе вилікую, — говорить Госпо́дь, — бо „відкинута“ зва́но тебе, ти, Сіонська дочка́, „якої ніхто не шукає“.

Настане бо день, коли кликати буде сторо́жа на Єфремових го́рах: Уставайте , та пі́демо ми на Сіон, до Господа, нашого Бога!

І вони поприхо́дять, і будуть співати на верши́ні Сіо́ну, і до добра до Господнього будуть горну́тись, — до збіжжя, і до виноградного соку, і до оливи, і до молодої дрібно́ї худоби та до товару великого! І стане душа їхня, немов той напо́єний сад, і не відчують уже більше сто́млення!

Вони будуть питати про Сіона, куди їхні обличчя пове́рнені, — щоб прийти й прилучитись до Господа вічним заповітом, який не забу́деться!

Голос тих, що втікають і рятуються із вавилонського кра́ю, щоб звістити на Сіоні про по́мсту Господа, нашого Бога, про по́мсту за храма Його.

Вивів Господь справедливості наші, — прийдіть, і розповімо́ на Сіоні про чин оцей Господа, нашого Бога!

І Я відплачу́ Вавилонові і всім мешка́нцям халде́їв усе їхнє зло, що зробили в Сіоні на ваших оча́х, промовляє Госпо́дь!

Насилля моє й моє тіло — на Вавило́н, говорить мешка́нка Сіону, кров же моя — на мешка́нців халдеїв, говорить Єрусали́м!

Доро́ги сіонської до́ньки сумні́, бо немає на свято проча́н! Усі брами її попусті́ли, зідхає свяще́нство її, посумні́лі дівчата її, а вона — гірко їй!

І відійшла від сіонської до́ньки вся вели́чність її. Її князі́ стали, немов о́лені ті, що паші собі́ не знахо́дять, — і йдуть у безси́ллі перед переслі́дником.

Сіонська дочка́ простягла свої руки, — немає розра́дника їй: Госпо́дь наказав проти Якова довкола ньо́го його ворогам, донька єрусали́мська нечистою стала між ними.

Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —

Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.

Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.