Jesus

Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.

У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.

А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,

далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.

Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.

Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:

„Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.

Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,

ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,

маємо й Великого Священика над домом Божим, —

Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!

Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“

А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.

Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.

Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав.

Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.

Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить.

дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.

Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.

і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі.

Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“!

Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости.

Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.