God

бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.

Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,

щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,

щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!

Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?

Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!

підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!

Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.

аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —

Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,

Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!

Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!

Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!

Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!

Закінчи́в Господь лю́тість Свою, вилив жар Свого гніву, — і запали́в на Сіоні огонь, і поже́р він осно́ви його́!

Господнє лице розпоро́шило їх, не ди́виться більше на них, — бо вони не зверта́ли уваги на обли́ччя священиків, до стари́х вони ласки не мали.

Попав в ями живу́щий наш Дух, Господній пома́занець, що ми говорили про ньо́го: „Ми бу́демо жити в тіні́ його серед наро́дів“.

Скінчи́лася кара твоя, до́чко Сіону, — не буде Він більше тебе виганяти, — та твоє беззако́ння скарає Він, до́чко Едому, відкриє провини твої!