Біблійні вірші про Slander

І почув був Яків слова Лаванових синів, що казали: „Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь“.

Не свідку́й неправдиво на свого бли́жнього!

Не будеш розносити неправдивих поголосок. Не покладеш руки своєї з несправедливим, щоб бути свідком неправди.

Не будеш ходити пліткаре́м серед наро́ду свого. Не будеш настава́ти на життя свого ближнього. Я — Господь!

Не свідчи́ неправдиво проти ближнього свого!

Коли стане на кого неправдивий свідок, щоб сві́дчити проти нього підступно,

то стануть двоє цих людей, що мають суперечку, перед лицем Господнім, перед священиками та суддями, що будуть у тих днях.

I судді добре дослідять, а ось свідок — неправдивий той свідок, неправду говорив на брата свого,

то зробите йому так, як він замишляв був зробити своєму бра́тові, — і вигубиш зло з-посеред себе.

А позосталі будуть слу́хати, і будуть боятися, і більш вже не будуть робити серед себе такого, як та річ зла.

І не змилосе́рдиться око твоє: життя за життя, око за око, зуб за зуба, рука за ру́ку, нога за но́гу.

Коли хто ві́зьме жінку, і вві́йде до неї, але потім знена́видить її,

і зводитиме на неї ганьбли́ві слова́, і пустить про неї неславу та й скаже: „Жінку цю взяв я, і збли́зився з нею, та не знайшов у неї діво́цтва“,

то ві́зьме батько тієї дівчини та мати її, і віднесуть доказа діво́цтва тієї ді́вчини до старши́х міста, до брами.

І скаже батько тієї ді́вчини до старши́х: „Я дав тому чоловікові дочку́ свою за жінку, та він знена́видів її.

І ось він зводить на неї ганьбли́ві слова, говорячи: „Я не знайшов у твоєї дочки́ діво́цтва“, а оце знаки дівоцтва моєї дочки“. І розтягнуть одежу перед старши́ми міста.

А старші́ того міста ві́зьмуть того чоловіка, та й покарають його,

і накладуть на нього пеню́, сто шеклів срібла, — і дадуть батькові тієї дівчини, — бо він пустив неславу на Ізраїлеву ді́вчину, а вона буде йому за жінку, — він не зможе відпустити її по всі свої дні.

І відповів ідуме́янин Доеґ, — а він стояв при Саулових слу́гах, — і сказав: „Я бачив Єссе́євого сина, що прихо́див до Но́ва, до Ахімеле́ха, Ахітувового сина,

і він питав для нього Господа, і дав йому поживи на дорогу, і дав йому меча́ филисти́млянина Ґолія́та“.

І послав цар покликати священика Ахімеле́ха, сина Ахітувового, та ввесь дім його батька, священиків, що в Нові. І всі вони прибули́ до царя.

А пото́му Давид устав, і вийшов із печери, та й закричав за Саулом, говорячи: „Пане мій, о ца́рю!“ А Саул озирну́вся назад, а Давид схилився обличчям до землі та й поклонився.

А аммонітські князі сказали до пана свого Гануна: „Чи Давид шанує батька твого́ в оча́х твоїх тим, що послав тобі потіши́телів? Чи ж Давид послав до тебе своїх слуг не на те, щоб оглянули місто та щоб його ви́відати, а потім зни́щити його?“

І сказав цар: „А де син твого пана?“ А Ціва відказав царе́ві: „Он він сидить в Єрусалимі, бо сказав: Сьогодні Ізраїлів дім поверне мені царство мого батька“.

І прийшли два чоловіки негідні, і сіли навпроти нього. І ті негідні люди сві́дчили на нього, на Навота, перед народом, говорячи: „Навот знева́жив Бога й царя!“ І вивели його поза місто, та й укаменува́ли його камінням, — і він помер.