Біблійні вірші про Pleasure

Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,

над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —

то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!

Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.

Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!

Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л.

„Вода кра́дена — солодка, і приє́мний прихо́ваний хліб“.

Глупо́та — то радість для нерозумного, а люди́на розумна дорогою про́стою ходить.

Хто любить весе́лощі, той немаю́чий, хто любить вино та оливу, той не збагаті́є.

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!

Сказав був я в серці своє́му: Іди но, хай ви́пробую тебе радістю, і придивись до добра́, — та й воно ось марно́та.

На сміх я сказав: „Нерозумний“, а на радість: „Що́ робить вона?“

Задумав я в серці своє́му вином оживля́ти своє тіло, і прова́дити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупо́ти, аж поки побачу, що́ ж добре для лю́дських синів, що робили б під небом за короткого ча́су свого життя.

Поробив я великі діла́: поставив для себе доми́, задля се́бе садив виноградники,

запрова́див для себе садки́ та гаї́, і понаса́джував в них усіля́ких дерев овоче́вих.

Наробив я для себе ставі́в, щоб полива́ти із них ліс дере́в, що виро́стали.

Набував я для себе рабів та неві́льниць, були в мене й домі́вники. А худо́би великої та худоби дрібно́ї було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до ме́не були́!

Назбирав я собі також срі́бла та золота, і ска́рбів царів та прові́нцій, завів я собі співакі́в та співа́чок, і всякі приє́мнощі лю́дських синів, жінок — нало́жниць.

І звели́чувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були́, моя мудрість стояла також при мені.

І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого!

Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів, що їх поробили були́ мої ру́ки, і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, — й ось усе це марно́та та ло́влення вітру, і немає під сонцем нічого кори́сного!

І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і бе́зум, і ду́рощі. Бо що зро́бить люди́на, що при́йде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!

І я побачив, що є перева́га у мудрости над глупото́ю, як є перевага у світла над те́мрявою:

Горе тим, що встають рано вра́нці і женуть за напо́єм п'янки́м, і трива́ють при нім аж до ве́чора, щоб вином розпаля́тись!