Біблійні вірші про Paradox

Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього.

Хто душу свою́ зберігає, той погубить її, хто ж за Ме́не погубить душу свою́, — той зна́йде її.

Бо хто хоче спасти́ свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той зна́йде її.

Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Єва́нгелії, той її збереже.

Хто дба́тиме зберегти свою душу , — той погубить її, а коли хто погубить, — той оживить її.

Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя.

Хай не зво́дить ніхто сам себе́. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим.

а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах,

через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві;

як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті;

як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо.

що до ра́ю був узятий, і чув він слова́ невимо́вні, що не можна люди́ні їх висловити.

Тому любо мені перебува́ти в неду́гах, у при́кростях, у бі́дах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слаби́й, тоді я сильни́й.

Хва́лячися, я став нерозумний, — до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, — бо ні в чо́му я не залиши́вся позад від найперших апо́столів, хоч я й ніщо.

щоб Христос через віру заме́шкав у ваших серця́х, щоб ви, закорі́нені й основані в любові,

змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́,

і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви напо́внені всякою повното́ю Божою.

Але те, що́ для мене було́ за надба́ння, те ради Христа я за втрату вважав.

Його мур був збудо́ваний з я́спису, а місто було — щире золото, подібне до чистого скла.

А дванадцять брам — то дванадцять перли́н, і кожна брама зокре́ма була́ з однієї перли́ни. А вулиці міста — щире золото, прозо́рі, як скло.