Втрачена надія та певність могили

Йов 17:11-16

Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —

вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!

Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.

До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“

Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?

До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.