Від Марка 2:6
Показано вірш 6 із навколишнім контекстом.
3
І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо.
4
А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений.
5
А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“
6
Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх ду́мали:
7
„Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“
8
І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте?
9
Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“?
Текст Біблії: Ohienko (1962) · Суспільне надбання