Від Івана 5:5-14
5
А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим.
6
Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“
7
Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“.
8
Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“
9
І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́,
10
тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“.
11
А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“.
12
А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“
13
Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці.
14
Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“
Текст Біблії: Ohienko (1962) · Суспільне надбання