Йов 14:13-22
13
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!
14
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Текст Біблії: Ohienko (1962) · Суспільне надбання